Історія школи
Шкiльництвo на Заліщанщині сягає своїм корінням у XIX ст. Як за часів Австрійської монархії, так i пілсудської Польщі, в Заліщиках відкривалися різні навчальні заклади. Середню освіту можна було отримати в учительській семінарії, де директором був Осип Маковей.
Факт будівництва нашої школи підтверджує у своєму «Спомині» (Частина перша. Рукопис, 1969 рік, с.120) житель села Зелений Гай Дмитро Монич: «Теперішню школу вибудували від 1930 до 1933 року (4 роки).
Школа мала три поверхи: перших два відводилися для навчання, а на третьому знаходились велика їдальня, кухня i зал для занять хореографією. Школа була на державному утриманні. Учениці мали певні обов’язки: напалити грубки дровами, приготувати обід для себе i вчителів. Хлопці ж навчалися в загальноосвітній школі фундації барона Гірша, у приміщенні якої за часів радянської влади був Будинок культури.
Навчальний заклад відповідав новим потребам шкільної організації. Це була школа нового типу. Навчання здійснювалося польською мовою. Змiст програм відповідав найновішим досягненням педагогіки й допомагав розв’язувати багато загальносуспільних проблем. Однією з них була значна частина учнів, якi через фінансові труднощі чи нестачу здібностей не закінчували середньої школи. За статистичними даними, таких школярів було близько 40%. Причиною наявних проблем було, зокрема, незнання польської мови. Адже дiти, якi приходили сюди, спершу навчалися в початковій школі українською мовою.
Польська влада належним чином фінансувала розвиток цього навчального закладу. Після закінчення гімназії можна було йти до професійних шкiл, двокласного ліцею у Заліщиках, що давало можливість вступити до вищої школи. Особливістю нової програми було те, що вона передбачала підготовку молоді до організованого життя в межах Польської держави. Не забували i про патріотичне виховання, зумовлене актуальними історичними проблемами.
3 приходом на 3аліщанщину радянської влади у вересні 1939 року відбувається реформування навчальних закладів міста, i наша школа стає середньою коедукацїйною школою з українською мовою навчання. Випускними класами були сьомий i десятий. За даними історичної архівної довідки, в ній навчалося 600 учнів.
Ще до початку вiйни, 12 червня 1941 року, Заліщицька середня школа вітала своїх перших випускників. Всього тоді закінчило середню школу 16 учнів. Урочистий вечір перших випускників середньої школи відкрив директор школи Ф. Федосенко. У своєму виступі вiн пригадав успіхи i труднощі, якi доводилося долати за час навчання випускникам. у результаті з 16 учнів було два вiдмiнники – О. Paчoк, С. Слободян, сім ударників – Д. Кенігсберг, Е. Міцель, Х. Шацберг, В. Коціборська, М. Лозова, Р. Волкович, С. Штетнер. За сумлінну працю відмінників премійовано Похвальними листами, ударників – книжками. З побажаннями випускникам ще більших успіхів на всіх ділянках роботи виступив класний керівник Старожитник Євстахій Іванович.
05 липня 1941 року м.Заліщики i весь район окупували німецько-фашистські війська. Звичайний режим роботи школи був порушений, бо в приміщенні розташувалася комендатура. Навчання проводилося в гімназії на рівні початкових знань, де директором – став Жолевич Олександр.
34 березня 1944 року Заліщики звільнено від окупації. У школі перебував госпіталь радянських військ, який з вересня цього ж року переведено в інше приміщення, а тут почалапрацювати середня школа. 1-го вересня 1944 року 517 учнів сіли за шкільні парти.
Директором школи після війни був С. Малізін (з 10 липня 1944 року). 3 1-го січня 1945 року директором школи стала Т. K. Христенко.
У школі силами учнів було створено групу художньої самодіяльності, якою керувала учениця Савина Мартинчук, а організатором був Ярко Суярко – племінник Омеляна Поповича, учасник визвольних змагань на Буковині, кінорежисер. 3 допомогою учителів-словесників організували драматичний гурток.
У червні 1947 року відбувся II-й випуск школи (перший повоєнний). Варто зазначити, що більша частина випускників здобула вищу освіту у вузах Чернівців, Івано-Франківська і Львова. Більшість стала лікарями, а також вчителями української мови та літератури, іноземної мови, математики. 8 випускників продовжили навчання в Чернівецькому учительському інституті. Будківська І. А. (мама нинішнього директора ДМШ Будківського Я. І.) продовжила навчання в Горлівському педінституті на факультеті іноземних мов. Лаврухіна Ліля стала математиком, Романко Олег – інженером-конструктором, Гайдук Віктор – військовий, його сестра Надія – лікар. Капчак Степан – географ, був ректором заочного відділення університету у м. Станіслав (Івано-Франківськ), згодом викладачем Чернівецького університету; останнє місце роботи – професор Івано-Франківського університету.
У післявоєнні роки школа стала загальноосвітньою з виробничим навчанням.
Велику роботу по налагодженню навчально-виховної роботи зробив директор Чижов Макар Панасович.
За роки його керівництва школою побудовані спортзал, теплиця-оранжерея, живий куток. Тут можна було побачити домашніх та диких тварин, плазунів, риб… Велика увага приділялася озелененню міста та школи. На кожному поверсі були великі вазони: олеандри, фікуси, китайські рози, арми… Їх доглядали учні. Школа опалювалася пічками. Макар Панасович особисто слідкував за чистотою. Школа мала навчальну ділянку, на якій працювали самі учні: копали, сіяли, доглядали, займалися дослідницькою роботою.
Після Чижова М. П. керівником школи деякий час була Овчаренко Ганна Іллівна.
З лютого 1963 року по 1978 рік школу очолював Палагнюк Володимир Дмитрович. Ознайомившись зі школою, Володимир Дмитрович оцінив високий професійний рівень вчительського колективу. Адже тут працювали прекрасні вчителі, сповна віддані своїй професії. Це були люди за покликанням, знаючі, інтелігентні, терплячі, щирі і в той же час справедливо вимогливі! На все життя запам’ятались уроки Костогриза Степана Тихоновича, Поляківської Віри Миронівни, Канюк Марії Панасівни, Юрійчук Любові Корнелівни, Квятківської Віри Олексіївни, Лубковича Маркіяна Федоровича, Лубкович Ганни Станіславівни, Нагорної Зінаїди Іванівни, Федорців Надії Василівни, Симотюк Ганни Василівни, Малашенко Ганни Микитівни, Пухкої Марії Степанівни, Тінякової Марії Федорівни, Федорцева Йосипа Васильовича, вчителя німецької мови Трилінського Івана Івановича, заняття з фізкультури і в спортивних секціях, де керівниками були Соловйов Юрій Олександрович і Небоженко Анатолій Григорович, уроки малювання і креслення Мамалиги Павла Семеновича. Шкільне життя було цікаве й насичене. На той час працювало багато гуртків: вибирай до душі!
Оформлено класи автосправи, придбано 6 вантажних і одну легкову автомашину. Школа поповнилася великою кількістю учнівської молоді із сіл нашого району. Виникла необхідність в гуртожитку. Володимир Дмитрович домігся, щоб школі передали приміщення колишнього дитячого садка, було збудовано їдальню на 120 місць, добудовано 12 кімнат, бібліотеку; фактично, при школі почав діяти інтернат, в якому проживало 120 – 130 учнів із сіл району. Вони забезпечувалися триразовим харчуванням, і кожен користувався безкоштовною постільною білизною. Ця обставина змушувала директора добудувати 8 класних кімнат. Адже в п’ятьох дев’ятих і в п’ятьох десятих класах навчалося по 175-190 учнів. У кожному класі було по 34-38 учнів. У школі були виробничі майстерні, метеорологічна станція, географічний майданчик, класи-майстерні з обробітку металу, дерева.
Для зміцнення матеріально-технічної бази навчання було придбано 8 апаратів «ЛЕТІ», 9 кіноустановок, 9 телевізорів, духовий оркестр. Було обладнано 12 навчальних кабінетів, стрілковий тир. Гідне місце в надбаннях школи належить шкільному історико-краєзнавчому музею. Його організатором і керівником був заслужений вчитель УРСР Тур Онисій Степанович. Силами вчителів і учнів зібрано багато цікавих експонатів, археологічних знахідок, фотографій, спогадів. Робота по створенню музею велася у співпраці з архівами міст Тернополя, Львова.
За даними “Історії міст та сіл УРСР, Тернопільська область”, 1973 рік, ст..260 , у 1972-1973 навчальному році в школі було 1,3 тис. учнів, 70 педагогів.
Школа стала опорною, оскільки випускала добре підготовлених випускників та мала сильну матеріальну базу, що збагачувалась завдяки безпосередньому фінансуванню різних організацій, літній оренді приміщень школи, прокату вантажних машин.
Школа з великим успіхом виступала на змаганнях високого рівня з різних видів спорту.
За ініціативи вчительського і учнівського колективів було порушено клопотання про присвоєння школі імені талановитого педагога, письменника, літературознавця, громадського діяча Осипа Степановича Маковея з нагоди його столітнього ювілею.
Рада Міністрів УРСР прийняла постанову від 15 липня 1968 року за № 349, у якій ішлося «… про присвоєння імені українського письменника-критика, публіциста і громадсько-культурного діяча Маковея Осипа Степановича Заліщицькій середній школі Заліщицького району і надалі іменувати її – Заліщицька середня загальноосвітня трудова політехнічна школа імені О.С. Маковея». З 1978 року керівництво школою продовжив Осадчук Костянтин Прокопович, людина енергійна, творча, з високим художнім смаком. Вимогливий як керівник і в той же час простий, доступний, розуміючий. В наступні роки директорами школи були Прогодюк Олексій Васильович, Зима Ярослав Васильович, Паньків Василь Іванович.
Школа була базовою у проведенні відкритих уроків і позакласних заходів, у в справі професійної орієнтації школярів. Успішно працювали кафедри трудового навчання, автосправи. Дівчата проходили практику на консервному заводі, на фабриці швейних виробів. Практика зараховувалась у трудовий стаж. По закінченні школи учні одержували разом з атестатом і трудові книжки Належна увага приділялась розвитку творчих здібностей учнів. У школі працювали гуртки художньої самодіяльності: танцювальний, драматичний, хор, вчительський та учнівський вокальні ансамблі. Учні виступали в концертах міських і районних заходів, брали участь у Різдвяних колядках, готували привітання до свят і концертні програми, з якими побували на підприємствах міста, в обласному шпиталі інвалідів війни, їздили на обласні конкурси.
Урочисто і незабутньо проходило свято повноліття. Запрошувались батьки учнів, які одержували паспорт, ветерани праці, представники громадськості.
З 30 серпня 1995 року на посаду директора школи був призначений Бенев’ят Володимир Станіславович. У своїх спогадах Володимир Станіславович відзначив, що керівництво такою великою школою для нього було дуже відповідальною справою.
В 1997 – 1998 роках вся школа готувалася і відсвяткувала свій 60-річний ювілей (за даними архівної історичної довідки приміщення школи було збудоване 1936 – 1938 роках). Саме в цей час в школі була започаткована премія імені Осипа Маковея, якою нагороджуються кращі учні . Вже тоді в школі формувався міцний, прогресивний, молодіжний вчительський колектив, який завжди мав своє бачення тих чи інших подій, заслужений авторитет у місті.
В 1997 – 1998 роках вся школа готувалася і відсвяткувала свій 60-річний ювілей (за даними архівної історичної довідки приміщення школи було збудоване 1936 – 1938 роках). Саме в цей час в школі була започаткована премія імені Осипа Маковея, якою нагороджуються кращі учні . Вже тоді в школі формувався міцний, прогресивний, молодіжний вчительський колектив, який завжди мав своє бачення тих чи інших подій, заслужений авторитет у місті.
У 2000 році Бенев’ят Володимир Станіславович перейшов на іншу роботу, і з вересня 2000 року по серпень 2005 року естафету керівництва закладом узяв до своїх рук Гудима Богдан Антонович.
Тоді першочерговим постало питання реформування школи на засадах комп’ютеризації навчально-виховного процесу, впровадження інноваційних технологій, переходу на нові програми, введення нових стандартів освіти і підготовка та передпідготовка вчительських кадрів.
Естафету славних традицій школи імені О. С. Маковея з вересня 2005 року взяв у свої руки Винницький Орест Іванович – представник нового покоління керівників, який не тільки прагне вивести школу на рівень сучасних вимог і потреб, але й бачить її навчальним закладом, що стане лідером освітніх установ міста, району, області.
У вересні 2011 року школу очолила жінка Хребтак Любов Миколаївна, яка працювала в цьому навчальному закладі більше 30 років. З 06 вересня 2016 року школу очолив вдруге Володимир Станіславович Бенев’ят, за якого школа стала опорною з трьома філіями: Добрівлянською, Зеленогайською та Печорнівською.