І знов свіча… І давній наш сувій

перегортає пам’ять сторінками.

І плаче небо. Кожен наш Герой

углиб землі відходить колосками.

Стікає віск, як сльози по щоці,

і пам’ять б’є у груди, наче дзвони.

Тримають небо душі-промінці,

коли земля від люті й болю стогне.

Ми проклянемо зачерствіле зло,

що наш садок вишневий обікрало,

що цвіт найкращий кулями знесло…

Але воно свободи не зламало!

Гори, свічо, не гасни у ночах.

Хай бачать з неба ті, кого немає:

Ми не забули. Світло у серцях.

ГЕРОЇВ УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ!